"Не я пишу, то мною пише Бог..." , - сказав колись Дмитро Дмитрович Кремінь .
Людині життя дається тільки один раз, та чомусь геніям судилося прожити його не надто довго.Сьогодні, 21 серпня, виповнилося б 70 років видатному українському поету, журналісту, перекладачу, лавреату Державної премії України імені Тараса Шевченка Дмитрові Креміню (1953–2019).
Народився на Закарпатті, закінчив Ужгородський університет, звідки його, талановитого поета-нонконформіста, відправили «за розподілом» до Казанківської школи № 2 викладачем української мови і літератури. Після виходу першої збірки «Травнева арка» (1978) та переїзду до Миколаєва, викладання в педінституті й роботі в обласній літстудії «Джерела» були десятки інших книжок віршів, одна з яких – «Пектораль» (1997) – удостоєна найвищої в Україні Шевченківської премії (1999) – останньої Державної у ХХ столітті, адже потім вона стала Національною.
Дмитро Кремінь – один із південних батьків української Незалежності. Як подвижник духовного відродження і національної культури він стояв біля джерел Народного руху, Товариства української мови та «Просвіти», українськомовної преси, школи і телебачення. За його сприяння видавалися газети «Чорноморія» і «Рідне Прибужжя», часописи «Бузький Гард» і «Соборна вулиця».
Поет любив життя, шанував рідних, друкувався за кордоном і перекладав вірші сучасників.
"За життя побачили світ 27 збірок; він лауреат 9 престижних літературних премій, серед яких — Шевченківська. Проживши достойно 65 років, пішов у засвіти, але залишив по собі велику творчу спадщину та світлу пам'ять. Кажуть: людина живе доти, доки про неї пам’ятають.
Немає коментарів:
Дописати коментар